Для батьків

Поради

1. По-справжньому любіть дитину: жалійте її, втішайте, підтримуйте, допомагайте, довіряйте.

2. Дитина, якій усе дозволено, теж нещаслива. В необмеженому просторі вседозволеності, де немає орієнтирів, дитині незатишно, а головне, вона втрачає відчуття, що є щось, чого не можна. Передавайте дитині такий досвід взаємовідносин, як компроміс.

3. Ніколи не порівнюйте своїх дітей між собою або з іншими дітьми типу: «І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти...» Це ознака нелюбові до того, з ким порівнюєте.

4. Дитина повинна відчувати, що Ви сердитесь не тому, що вона погана, а тому, що вона, така гарна і розумна, приголомшила Вас своїм негарним вчинком.

5. Помірна похвала й подяка нестандартними словами сприяють формуванню в дитини впевненості в собі й прагненню до успіху. Знаходьте найменшу можливість підкреслити в дитині її позитивні риси, нові досягнення, просування вперед. Не використовуйте стандартне «молодець!» Краще, якщо Ви скажете: «Ти мені дуже допоміг!», «Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!» Назвіть на знак подяки дитину ласкавим ім’ям.

6. Підтримуйте інтерес вашої дитини через її самовираження, прагнення щось зробити самостійно. Не акцентуйте увагу на невдачі типу: «Поклади на місце! Пам’ятаєш, як минулого разу... Втомилася я вже прибирати після тебе...» Краще виразіть надію на вдачу, разом аналізуйте причини неуспіху: «Я подумала, а що, як нам зробити отак... Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми хочемо, але вона робить трохи інакше...».

7. Перед відходом дитини до школи, а якщо нема можливості, то ще ввечері, погладьте її зі спини за плечики й скажіть спокійно кілька слів впевненості: «Не хвилюйся в школі, ми віримо, що ти нас не підведеш. Ми любимо тебе». Тактильний контакт дуже важливий.

8. Уранці не вмикайте яскраве світло, не розмовляйте голосно й дуже емоційно. Увечері, перед сном, бажано аутотренінг із позитивною настановою.

9. Привчайте дитину до режиму дня, сну й відпочинку і зробите добре не тільки для неї, а й для себе.

10. Нехай в дитини буде її особистий куточок, столик, ватман, де вона зможе демонструвати свої творчі роботи, поробки, і буде впевнена, що все це при першій ліпшій нагоді не буде викинуте на смітник.

Підростаючи, дитина поступово сама, коли буде готова, відмовиться від цього, на наш погляд, непотрібу. Ваша маленька людина не ваша особиста власність, і теж має право на свій особистий недоторканний психологічний простір, як ви на косметику, гребінець, капці.

11. Навчіть дитину прибирати за собою, але не робіть те, що дитина в змозі зробити сама. Хай буде правилом для Вас принцип педагогіки М. Монтессоррі, своєрідний заклик дитини: «Допоможи мені зробити це самому!» І нехай з вами буде завжди поруч духовність, бо все матеріальне – тимчасове й тлінне. Вічні цінності неминущі, вони допоможуть виховати вам гарного сина, гарну дочку. Ніхто батьками не народився. Маєте право на помилку і ви, і ваша дитина. Але з висоти вашого досвіду треба розуміти, що не всі помилки можна виправити, не кожне слово дитина забуде, не кожна настанова, згарячу сказана, буде корисною.

10 ЗАПОВІДЕЙ ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Не чекай, що твоє дитя буде таким, як ти або таким, як ти хочеш. Допоможи йому стати не тобою, а собою.

2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для нього зробив. Ти дав йому життя, як він може віддячити тобі? Він дасть життя іншому, той - третьому, і це необоротний закон вдячності.

3. Не зганяй на дитяті свої образи, щоб в старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й пожнеш.

4. Не відносься до його проблем звисока. Життя дане кожному під силу і, будь упевнений, йому воно важке не менше, ніж тобі, а може бути і більше, оскільки у нього немає досвіду.

5. Не принижуй!

6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини - це його зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них - ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для свого дитяти. Муч, якщо можеш - але не робиш. Пам'ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.

8. Дитя - це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не лише плід плоті та крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток в нім творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, в яких зростатиме не "наш", "свій" малюк, але душа, дана на зберігання.

9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому малюку те, чого не хотів би, щоб робили твоєму.

10. Люби свою дитину будь-якою – неталановиту, неуспішну, дорослою. Спілкуючись з нею - радій, бо дитя - це свято, яке поки що з тобою.

Стосунки без переможців та переможених

Конфлікти неминучі.

Всі батьки зустрічаються з ситуаціями, коли поведінка дитини завдає проблем батькам.

Ці конфлікти між інтересами батьків і дітей неминуче виникають в кожній сім’ї, і досить часто. Вони можуть початись із якоїсь дрібниці, а закінчитись сваркою. Це проблеми взаємостосунків. Вони виникають тоді, коли звичайні методи не допомогли виправити неприпустиму для батьків поведінку дитини.

Конфлікт – це момент істини у стосунках, екзамен на міцність, криза, яка може або зміцнити, або погіршити стосунки. Конфлікт – це критична подія, яка може завершитись прихованою неприязню, ворожістю, психологічними травмами. Конфлікти можуть відштовхнути людей один від одного, або зблизити їх. Спосіб розв’язання конфліктів – визначальний чинник в стосунках батьків і дітей!

Часто батьки не розуміють, що конфлікти – це частина життя і те, що вони виникають – не обов’язково погано. Батьки часто дивляться на конфлікт як на щось вкрай небажане, те, чого треба уникати. Вони дуже переживають, якщо конфлікт все-таки трапляється і часто не знають, як його врегулювати.

Насправді, дуже рідко зустрічаються такі стосунки, коли інтереси однієї людини не вступали б періодично в конфлікт з інтересами іншої людини. Коли люди співіснують тривалий час, конфлікт неминучий просто тому, що люди різні, вони по-різному думають, у них різні потреби і бажання, які іноді не співпадають.

Отже, конфлікт – це не так погано, він супроводжує будь-які реальні стосунки. Насправді, стосунки без видимих конфліктів можуть бути менш здоровими, ніж конфліктні. Наприклад: подружні стосунки, у яких дружина у всьому погоджується з чоловіком, або стосунки між строгим батьком і «затурканою» дитиною, яка із-за страху боїться заперечити батьку. І, навпаки, є сім’ї (часто, великі) в яких конфлікти відбуваються постійно, але і сім’ї напрочуд міцні і дружні.

Конфлікт в сім’ї, якщо він відбувається відкрито і сприймається, як щось природне, набагато корисніший для дитячої психіки, ніж це здається багатьом батькам. У таких сім’ях дитина отримує досвід подолання конфліктів, який знадобиться в майбутньому. Сімейний конфлікт корисний дитині, якщо він конструктивно долається. Важливим є не кількість конфліктів, а спосіб їх подолання.

Традиційні неефективні методи подолання конфліктів.          Традиційна схема подолання конфлікту: хтось виграє, хтось програє. Батьки болісно вирішують, що робити: бути строгими (перемагає батько), чи поблажливими (перемагає дитина). Так як батьки обмежили свої стосунки з дитиною таким підходом (або-або), вони сприймають стосунки з дитиною як боротьбу за владу, де обовязково хтось перемагає, як війну. Сучасні батьки і діти буквально воюють один з одним, кожна сторона міркує: «перемога або поразка». Батько: «Потрібно із самого початку показати, хто тут головний. Інакше вони зв’яжуть тебе по рукам і ногам, сядуть на голову. У цьому слабкість моєї дружини – вона завжди дозволяє дітям перемагати, добиватися свого. Вона завжди здається, і діти це знають». Мама: «Я дозволяю сину робити все, що він захоче, але в результаті мені від цього тільки гірше». Дочка: «Який сенс сперечатись? Вони завжди перемагають. Я це знаю ще до початку суперечки. Їм треба наполягти на своєму. Це ж батьки, вони завжди знають, що праві… Я просто мовчки йду. Вони сердяться на мене із-за цього, але мені все одно». Син: «Якщо мені щось потрібно, я ніколи не йду до мами, вона відразу скаже: «Ні!». Я чекаю, коли прийде тато, його я завжди можу перетягнути на свою сторону, він завжди зробить по-моєму».

Отже, коли виникає конфлікт між батьками і дитиною, більшість батьків намагається розв’язати його на свою користь, тобто батьки виграють, а дитина програє.  Ось його схема: між батьком і дитиною виникає конфлікт інтересів. Батько придумує, яким має бути вихід із ситуації. Повідомляє дитиві про це рішення з надією, що вона погодиться. Якщо дитині рішення не подобається, батько намагається переконати, натиснути на дитину, користуючись своїм авторитетом.

Метод розв'язання конфліктів «без переможених».

Батьки часто дивуються, що існує такий метод розв'язання конфліктів. Однак батькам необхідно добре потренуватись, щоб навчитись його ефективно використовувати. Його часто використовують для розв'язання конфліктів між людьми, які володіють рівноцінною владою.

Цей метод – не насильницький, за допомогою нього обидні сторони конфлікту виграють, тому що прийняте рішення влаштовує обидві сторони конфлікту.

Короткий опис методу:

У батьків і дитини виникає конфлікт інтересів. Батьки просять дитину разом з ними знайти вихід із ситуації, який би всіх влаштовував. Всі учасники конфлікту пропонують можливі шляхи розв'язання конфліктів (бажано їх записати). Далі учасники конфлікту оцінюють всі ідеї і нарешті вибирають остаточне рішення, зручне для всіх. Після того, як рішення прийняте, вмовляти нікого не потрібно, адже всі погодились з прийнятим рішенням. Не потрібно нічного нав'язувати силою, так як прийняте спільно рішення ні в кого не викликає опору.

Ефективність методу:

Дитина отримує хорошу «внутрішню» мотивацію. Особистість більш мотивована до виконання рішення, в розробці якого вона брала участь, ніж до виконання рішення, яке було їй нав'язане (принцип причетності). Коли наймані робітники мають право голосу в прийнятті рішень, вони активніше впроваджують в життя це рішення. Метод ІІІ не гарантує, що діти відразу «кинуться» виконувати спільне рішення, але вірогідність дуже велика. Адже у дітей з'являється відчуття, що спосіб подолання конфлікту, завдяки методу ІІІ – їх власний спосіб. Вони зацікавлені в ньому і відчувають відповідальність за його виконання. Часто спосіб розвязання конфлікту «придумують» саме діти, тобто батьки не підштовхують їх до згоди з їхнім рішенням. Батьки, радячись з дитиною, довіряють їй відповідальне рішення.

1.           Більша вірогідність того, що рішення буде цікавим, творчим, часто несподіваним.

2.           Такий метод розвиває мислення дітей. «У нас конфлікт, давай разом подумаємо, як бути – і придумаємо щось дієве». Цей метод  – це інтелектуальна вправа.

3.           Менше ворожості – більше любові, поваги, довіри. Ніхто не програв – всі задоволені, радіють.

4.           Не потрібні вмовляння і тиск. Якщо діти погодились із рішенням, вони зазвичай його виконують – навіть із вдячності, що їх ніхто не примушував щось робити, не переконував. Батьки і діти не борються один з одним, а спільно працюють над проблемою. Батьки показують, що рахуються з інтересами дитини. Однак і свої інтереси вони теж враховують. У дітей немає причин опиратись волі батьків, або постійно підкорятись їй, вони не намагаються втекти від проблеми.

5.           Такий метод  дозволяє виявити реальні проблеми. За допомогою методу І батьки нав’язують готові рішення і діти часто не мають можливості повідомити батькам про свої почуття (тривога, страх, гнів, образа).

6.           Спілкування з дітьми як з дорослими. Дітям дуже приємно, що батьки враховують їхні інтереси, ставляться до них з довірою і повагою. І діти теж вчаться враховувати інтереси інших людей.

Коли цей метод не діє і його не варто використовувати?

Коли виникає конфлікт цінностей (смаки, мода, зачіска, переконання, життєва позиція). Часто такі питання батьки важають власними проблемами, хоча це не так. Батьки часто намагаються застосувати свій вплив і змінити поведінку, смаки дитини, яка насправді їм не заважає. І вони втрачають здатність впливати на поведінку дитини, яка справді створює проблеми батькам. «Боже, дай мені спокій, щоб змиритись з тим, що я не можу змінити». В таких ситуаціях варто змінити ставлення до ситуації, змінитись самим батькам. Задовольняти свої потреби за рахунок діяльності, а не за рахунок дітей. Зрозуміти, що діти – окремі особистості, а не продовження нас самих («діти – це гості: нагодуй, навчи і відпусти»). Не витісняти подружні стосунки стосунками з дітьми, турботою про них.